ХОДОС Л.В., Управління інформаційними ризиками як фактор підвищення довіри до фінансової системи України: організаційно-правовий контекст

Ходос Л.В.,

здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук

 

        Постановка проблеми. Основні фінансово-банківські ризики мають інформаційну природу, що є особливо очевидним на тлі тотальної інформатизації банківської сфери. Подібні  інформаційно-фінансові ризики істотно зростають в ситуації, коли у вкладника банку або клієнта (агента) іншої фінансової установи недостатньо інформації або навичок, щоб самостійно робити висновок про їх надійність. Отже, якісна інформація означає потенційні прибутки клієнта, тоді як неякісна – потенційні збитки.

       Джерела інформації щодо банків або фінансових установ у цілому слід поділяти на первинні та вторинні. Вторинними факторами (джерелами інформації), що впливають на формування довіри населення до різних фінансових інститутів, є колективні уявлення, що формуються як у сфері публічного спілкування, так і в приватній сфері.

     Публічне спілкування пов’язане передусім із засобами масової інформації та комунікації (ЗМІ/ЗМІК), а приватна сфера спілкування – з особистим досвідом, а також думкою друзів і знайомих (референтної групи).

      На основі сформованих уявлень про компанію, банк, довірче товариство (траст) тощо, які є потенційними об’єктами для інвестицій, і про фінансову ситуацію в країні або в регіоні у цілому виникає система індикаторів ризику і благополуччя; також клієнт визначає коло інформаційних джерел, що заслуговують на довіру, і, відповідно, вибудовує певну стратегію дій, яку принципово можна поділити на дві альтернативи – довіри або недовіри.

       “Довіра” (англ. – trust; confidence) набула у сучасному відкритому суспільстві статусу “соціального капіталу” як засобу забезпечення життєдіяльності індивіда, держави та соціуму в умовах дійсної неілюзорної безпеки…

 

Повний текст статті.