|
Мазур Л.Б.,
|
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого,
здобувач наукового ступеня кафедри адміністративного права
та адміністративної діяльності
|
||
|
|||
|
Постановка проблеми. Сучасне інформаційне законодавство не містить визначення понять: “телемедицина”, “телефармація”, “медичні інформаційні системи”, а також – “інформаційне забезпечення медичних закладів ЗС України”, “медична паспортизація військовослужбовців”. Проте, в практичній діяльності лікарі користуються цією термінологією. Виникає питання: чи мають право на існування ці поняття, в сучасних умовах розвитку в нашій державі інформаційного суспільства?
Сучасна галузь охорони здоров’я, зокрема, військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗС України), є сукупністю заходів політичного, а потім – наукового, правового, економічно-соціального, медичного характеру, які спрямовані на збереження й укріплення фізичного та психологічного здоров’я кожної людини, підтримку їх активного життя та надання медичної допомоги. Звідси випливає, що поняття “охорона здоров’я” є більш широким, ніж “медична допомога”, яка надається галуззю медицини.
Проблеми, які виникають у галузі медицини, мають вирішуватись на державному і регіональному рівнях. За роботу медичних установ і служб та її результати несуть відповідальність органи управління галузі охорони здоров’я різних рівнів. Потреба у підвищені уваги держави до складних питань організації галузі охорони здоров’я, зокрема, військовослужбовців, в індустріально розвинених країнах обґрунтовується високою цінністю їх здоров’я як суспільного блага [1, с. 179].
Метою статті є визначення стану інформаційного забезпечення медичних закладів, їх функцій, етапів становлення, розвитку та пропозиції по вдосконаленню законодавства щодо медичних закладів, зокрема, на прикладі Міністерства оборони України.
|
|||
