О.З. ЖОВНІР. Про підвищення ефективності правового забезпечення у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю

Світовий досвід свідчить: коли держава перебуває на етапі реформування, рівень корупції завжди зростає. Україна на міжнародному рівні має репутацію вельми корумпованої країни. Згідно з даними міжнародної неурядової організації Transparency International, "індекс сприйняття корупції" в Україні у 2005 році становив 2,6, у 2004 - 2,2, у 2003 - 2,3, 2002 році - 2,4 (до країн з небезпечним рівнем корупції належать ті країни, де значення індексу є меншим 3,0). У рейтингу рівня корупції в 2004 році Україна посіла 102-е місце, у 2005 році - 107 (із 133) [1].

Корупція набула в державі системного характеру, створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку України [2].

Протягом останніх років спеціальні підрозділи правоохоронних органів щорічно розкривають та направляють до суду від 3,5 до 5 тис. адміністративних протоколів про вчинення корупційних діянь (у 2009 році - близько 3,8 тис.). Але до відповідальності судами притягуються здебільшого особи, які не займають високих чиновних посад [3].

Розпочата в Україні правова реформа поставила перед органами державної влади надзвичайно важливе питання про забезпечення повноважень правоохоронних органів та формування реальних умов для безкомпромісної боротьби з корупцією і організованою злочинністю.

До публічно-правових актів, що визначають державну політику і стратегію, які регулюють питання боротьби з корупцією і організованою злочинністю, входять засновані на конституційних засадах юридичні норми практично всіх трьох гілок державної влади (законодавчої, виконавчої та судової): закони та постанови Верховної Ради України; Укази та розпорядження Президента України; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Пленуму Верховного Суду України. Їх розвиток знайшов відображення в нормативних актах місцевих органів самоврядування, державних адміністрацій, Генеральної прокуратури, центральних правоохоронних міністерств, відомств та їх територіальних структур [4]. Система нормативних актів України щодо зазначеної проблематики концептуально поділяється на дві підсистеми: підсистему норм прямого регулювання та підсистему норм опосередкованого регулювання…