|
Постановка проблеми. Стрімке оновлення національної законодавчої бази привело до утворення значного масиву нормативно-правових актів і, відповідно, швидкого нарощування термінологічної системи українського законодавства.
Хоча юридичний різновид мови, обумовлений сферою свого застосування, можна розглядати як самостійну функціональну лінгвістичну підсистему, він підпадає під дію загальних закономірностей, притаманних мові природній, зокрема тенденції зміни у часі лексичного складу мови: зістарення одних та поява нових термінів – неологізмів, зумовлених розвитком економічної, соціальної та наукової сфер діяльності людини [1].
Швидкий розвиток окремої галузі науки і виробництва викликає необхідність введення в обіг нових термінів, вилучення деяких термінів та корегування визначення частини застосовуваних термінів, спонукаючи тим самим закріплювати ці факти у відповідних нормативно-правових актах за допомогою правових дефініцій.
Метою статті є визначення якісних змін понятійного апарату термінології національного законодавства у часі, зокрема термінології основних законів України в інформаційній сфері, яка набула швидкого розвітку в останні десятиріччя.
Виклад основних положень. Термінологія законодавства потребує особливо пильної уваги щодо вимог вірного і точного тлумачення термінів для практичного застосування нормативно-правових актів, дотримання смислової однозначності при використанні одного і того ж терміна в текстах різних нормативно-правових актів, уточнення смислу окремих неясних термінів, що вживаються у відмінному від загальноприйнятого значенні, для забезпечення впорядкування, систематизації, нормалізації і одноманітного використання термінів у текстах нормативно-правових актів…
|
