|
Постановка проблеми. В останні роки у перспективах розвитку Інтернет-сфери набуває активного поширення словосполучення “Інтернет речей”. Як зазначається у [1] поняття “Інтернет речі” (скорочено ІР, англ. – Internet of Things (IoT)) розглядається як “мережа різних об’єктів, що росте, – від промислових пристроїв до споживацьких товарів, які можуть обмінюватися інформацією і виконувати свої задачі, поки людина працює, спить або займається спортом. Інтернет речей складається з мільйонів датчиків і різних пристроїв, що генерують безперервні потоки даних, які можна використовувати для поліпшення як життя взагалі, так і для підвищення ефективності бізнесу зокрема”.
Вперше термін “Інтернет речей” запропонував Кевін Ештон в 1999 році. Тоді був створений Центр автоматичної ідентифікації (Auto-ID Center), який займався сенсорними технологіями і радіочастотною ідентифікацією (RFID) [2].
Оцінка перспектив та проблем, пов’язаних з застосуванням мережі Інтернет та Інтернет-технологій, за допомогою яких забезпечується реалізація волевиявлення суб’єктів суспільства та у рамках техніко-технологічних можливостей задовольняються інформаційні, економічні та ін. потреби, здійснюється багатьма фахівцями з кінця 1980 рр. Провідні позиції у світі щодо правового забезпечення використання технологій ІР займають країни Європейського Союзу, США, Японія, КНР, Італія. До вчених, які здійснюють зазначені дослідження, можна віднести таких, як: Е. Барбі, С. Халлер, Ф. Блум, Б. Гофф, К. Росе, С. Чен, Е. Гудмэн, О. Джанджакомо, Р. Каміллі, Дж. Кассано, Дж. Девей, М. Довден, З. Луксзо, Р. Вебер, Д. Бохн тощо. Про результати поглядів деяких зарубіжних авторів йдеться, зокрема у [3 – 6, 8, 12, 13, 16].
Разом з цим, як постановка юридичних проблем, так і шляхи їх вирішення все ще знаходяться на початковому етапі.
|
