БАРАНОВ О.А., Удосконалення правового регулювання мовлення

Баранов О.А.,

кандидат технічних наук

 

        Постановка проблеми. Держави завжди контролювали питання доступу до діяльності у сфері мовлення (радіомовлення, телемовлення). Причини необхідності введення такого контролю були різними: від потреби забезпечення державної безпеки до забезпечення конкуренції на ринку та захисту прав споживачів. Але історично це були насамперед ідеологічні причини. Саме задля забезпечення контролю за впливом масової інформації на громадян протягом майже 50 років (з 1915 до середини 1960-х років) держави забезпечували всеосяжний контроль за своїми радіомовними та телевізійними структурами [1]. У ці роки уряди вживали заходів щодо правового та технологічного обмеження впливу закордонного мовлення, забезпечення державного диктату щодо змісту програм мовлення, жорсткого контролю ринку мовлення. Але все це суперечило природі мовлення за допомогою радіохвиль, яке за своєю сутністю не визнає кордонів. Крім того, демократизація суспільного життя та міждержавних відносин спонукала появу іншої парадигми правового регулювання ринку мовлення. Правовий режим регулювання доступу на ринок мовлення стає більш м’яким, а правила діяльності – більш ліберальними.

        У сучасних умовах першочерговим завданням для України є гармонізація законодавства про мовлення з європейським нормативним полем. Основна теза європейської правової політики – створення системи правових гарантій існування широкого кола незалежних і автономних засобів масової інформації (далі – ЗМІ), зокрема у сфері мовлення, повинна бути втілена в життя і в Україні. З огляду на трансформації, які відбуваються в телерадіомовленні (ріст кількості телерадіоорганізацій, програм та каналів, технологічне переозброєння тощо), для України вкрай актуальним стає вироблення концептуальних пропозицій щодо зміни підходів до правового регулювання мовлення, розвитку механізмів правового регулювання – як доступу до ринку мовлення, так і діяльності мовників. При цьому важливо забезпечити відповідне виважене регулювання сектору мовлення таким чином, щоб з одного боку гарантувати свободу діяльності ЗМІ, а з іншого – знайти баланс цієї свободи із законними правами та інтересами інших суб'єктів суспільного і політичного життя суспільства [2]…

 

Повний текст статті.