|
Анотація. Про герменевтику як джерело знань філософії у сфері інформаційного права.
Ключові слова: філософія, право, герменевтика, інформаційне право.
Аннотация. Об герменевтике как источнике знаний философии в сфере информационного права.
Ключевые слова: философия, право, герменевтика, информационное право.
Summary. About the germenevtyk as source of knowledges of philosophy in the field of informative right, as source of knowledge of philosophy in the field of informational right.
Keywords: philosophy, right, germenevtyka, informational right.
|
|
Постановка проблеми. Робота є продовженням дослідження за темою “Філософія інформаційного права” (див. [1, 2]) в контексті проблематиці узагальнення філософсько-гуманітарного і теоретичного знання про право, як специфічній формі соціального буття людей і нормативному впорядкуванні суспільних відносин в інформаційній сфері.
Метою статті є визначення суті та змісту основних понять герменевтиці та її значення для наукового становлення інформаційного права.
Виклад основного матеріалу. Герменевтика (від давньогрец. ἑρμηνευτική, від ἑρμηνεύω – “роз’яснюю”, “тлумачу”) – мистецтво тлумачення текстів класичної старовини, вчення про принципи інтерпретації [3, 4].
У епоху еллінізму герменевтами називали тлумачів повідомлень, значення яких було закрите для необізнаних, будь то поеми Гомера або вислови оракулів. У Платона мистецтво тлумачення схоже на мистецтво “мантики” – “сповіщення і роз’яснення волі богів” [5]. У Аристотеля в роботі “Про тлумачення”, включеної до циклу творів “Органон” [6], взагалі не йде мови про “герменевтику” в будь-якому із значень цього слова, а розглядаються логічні структури думки. У середньовіччі, для роз’яснення і коментування Біблії, використовувалося поняття “екзегетика” – “тлумачення священного писання”. Таким чином, “герменевтика” як в античності, так і в Середньовіччі не була особливою та самостійною областю знання. Головна причина полягала у тому, що в той період ще не були розведені практика і методи тлумачення.
У XIX ст. починається розвиток так званої “вільної” герменевтики, не обмеженої предметом та межами значення тексту. Першим на герменевтику як метод звернув увагу німецький богослов, мистецтвознавець Ф. Шлейермахер [7, 8].
Для Ф. Шлейермахера герменевтика – мистецтво “вживання” в текст і розуміння його значення “краще, ніж його автор”, безвідносно до того, про які тексти йде мова – “сакральні”, “класичні” або просто “авторитетні”. Герменевтика, за визначенням Ф. Шлейермахера, – це вчення про “взаємозв’язок правил розуміння”. Мета цього навчання полягає в проясненні умов можливості розуміння письмових документів. Будь-який письмовий документ є мовним виразом, що має подвійну природу: з одного боку, він є частиною загальної системи мови, з іншого, – продуктом творчості деякого індивіда…
|
