ДЕМ’ЯНЧУК Ю.В., Адміністративно-правові засади функціонування адміністративного позову

Дем’янчук Ю.В.,

кандидат юридичних наук

 

 

       Постановка проблеми. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) [1] адміністративний позов – це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. Статтею 55 Конституції України [2] кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Не зважаючи на те, що закон містить поняття “адміністративний позов”, цей інститут й досі залишається малодослідженим у вітчизняній юридичній літературі, навколо якого останнім часом точиться тривала, напружена дискусія. Причиною цього, в першу чергу, є різні підходи вчених до визначення такої категорії, які сформувалися під впливом розуміння позову в цивільно-правовій науці. Одна група дослідників уважає, що поняття позову повинно окремо визначатися у “процесуальному” (звернення до суду про захист порушеного права), й окремо в “матеріальному” (матеріально-правова вимога позивача до відповідача) сенсі. Друга група дотримується позиції про цілісність такого поняття, а третя переконана, що позов повинен тлумачитися як чисто процесуальний інститут. Також вчені й досі шукають обґрунтування відмінності й унікальності адміністративного процесу та позову з приводу притаманним їм ознак.

       Метою статті є підтримання однієї з позицій науковців щодо визначення поняття “адміністративний позов”, надання свого визначення, встановлення основних відмінностей та особливостей цього інституту…