ХОДОС Л.В., Управління інформаційними ризиками як фактор підвищення довіри до фінансової системи України: організаційно-правовий контекст

DOI: 

https://doi.org/10.37750/2616-6798.2012.2(5).271863

УДК 002.55:346

Ходос Л.В.,
здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук
 
 
Анотація. До аналізу правових аспектів управління інформаційними ризиками у контексті підвищення довіри до фінансової системи України.
Ключові слова: довіра, недовіра, шахрайство, інформаційні ризики, аудит. 
Аннотация. К анализу правовых аспектов управления информационными рисками в контексте повышения доверия к финансовой системе Украины. 
Ключевые слова: доверие, недоверие, информационные риски, мошенничество, аудит.
Summary. To the analysis of the legal aspects of information risk management in the context of confidence-building in the financial system of Ukraine.
Keywords: trust, distrust, fraud, information risk, audit. 
 
        Постановка проблеми. Основні фінансово-банківські ризики мають інформаційну природу, що є особливо очевидним на тлі тотальної інформатизації банківської сфери. Подібні  інформаційно-фінансові ризики істотно зростають в ситуації, коли у вкладника банку або клієнта (агента) іншої фінансової установи недостатньо інформації або навичок, щоб самостійно робити висновок про їх надійність. Отже, якісна інформація означає потенційні прибутки клієнта, тоді як неякісна – потенційні збитки.
       Джерела інформації щодо банків або фінансових установ у цілому слід поділяти на первинні та вторинні. Вторинними факторами (джерелами інформації), що впливають на формування довіри населення до різних фінансових інститутів, є колективні уявлення, що формуються як у сфері публічного спілкування, так і в приватній сфері.
     Публічне спілкування пов’язане передусім із засобами масової інформації та комунікації (ЗМІ/ЗМІК), а приватна сфера спілкування – з особистим досвідом, а також думкою друзів і знайомих (референтної групи).
      На основі сформованих уявлень про компанію, банк, довірче товариство (траст) тощо, які є потенційними об’єктами для інвестицій, і про фінансову ситуацію в країні або в регіоні у цілому виникає система індикаторів ризику і благополуччя; також клієнт визначає коло інформаційних джерел, що заслуговують на довіру, і, відповідно, вибудовує певну стратегію дій, яку принципово можна поділити на дві альтернативи – довіри або недовіри.
       “Довіра” (англ. – trust; confidence) набула у сучасному відкритому суспільстві статусу “соціального капіталу” як засобу забезпечення життєдіяльності індивіда, держави та соціуму в умовах дійсної неілюзорної безпеки…