|
Постановка проблеми. В сучасній Україні, відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст. 129 Конституції [1] та всіх процесуальних кодексів, а також відповідно до низки підзаконних актів на рівні судів всіх рівнів запроваджено інститут технічного фіксування судового засідання технічними засобами. Таке фіксування запроваджене з метою отримання інформаційного продукту, який не лише забезпечує інформаційну основу – дані про дотримання основних засад правосуддя, а й містить інформацію про докази, досліджені в судовому засіданні.
В сучасних умовах правового регулювання фіксування судового засідання технічними засобами до інформаційних ресурсів судового засідання технічними засобами (далі – ІРФСЗТЗ) належать журнал судового засідання та фонограма судового засідання.
В теорії та практиці відсутні єдині підходи щодо визнання ІРФСЗТЗ процесуальним документом, що істотно ускладнює правове регулювання такого ресурсу, особливо з урахуванням того, що він складається з двох пов’язаних складових.
Основи правової природи ІРФСЗТЗ сьогодні в Україні лишається майже недослідженим. Окремі питання регулювання ІРФСЗТЗ розглядалися у дисертаційному дослідженні О. Мозолевської, а також, з позицій концепції гласності судового засідання, частково висвітлювалися у працях В. Стефанюка, І. Голосніченка, В. Кампо, В. Куделя, Д. Махонькова та інших.
Метою статті є визначення відповідності правового регулювання ІРФСЗТЗ до процесуальних документів та визначення питання впорядкування такої приналежності.
|
