|
Постановка проблеми. В умовах формування інформаційного суспільства в Україні поняття “інформація” набуває центрального значення.
У теорії інформаційних систем інформація ототожнюється з відомостями (даними), тобто тлумачиться як сукупність відомостей про будь-що або будь-кого. Згідно з кібернетичним підходом інформацією є нові, корисні, вагомі для користувача відомості.
Інформація – це специфічна правова категорія. Ознаки, що її характеризують здебільшого притаманні тільки їй. На науковому рівні їх виділив А.Б. Венгеров [1, с. 70], який зазначив, що це:
- незалежність інформації у відношенні до свого носія;
- можливість багаторазового використання однієї і тієї самої інформації;
- вона не зникає при споживанні;
- збереження інформації, що передається, у суб’єкта, що її передає;
- здатність до збереження, агрегування, інтегрування, накопичення, “стискання”;
- кількісна визначеність інформації;
- системність.
Як вважає О.В. Кохановська, інформація – благо, яке піддається лише моральному, але не фізичному старінню [2].
У Главі 12 статті 177 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) інформація визначена об’єктом цивільних прав, та, одночасно, згідно Глави 15 ЦКУ інформація віднесена до немайнових благ [3].
Багатогранністю і специфічністю інформації обумовлюється те, що вона може бути об’єктом як майнових, так і немайнових прав.
Метою статті є дослідження функціонування правової інформації, в контексті юридичних фактів…
|
