На дорогу розвитку науки, на численні її відгалуження, прагнуть потрапити багато людей. І кожен має до неї своє цільове по життю відношення.
Хтось шукає новизну істини і нові знання, своєю творчою працею розвиває старі знання. Частина людей розуміє важливість науки, підтримує в суспільстві пошану до неї і свідомість її морально-етичної необхідності.
Хтось скрупульозно чесний, а інший істину плутає з вигодою, грає з престижністю науки. Адже істина і непроста, і має до інтересів людей найживіше відношення. На шляху до неї виникають найрізноманітніші перешкоди, а нові плідні ідеї приходять досить рідко і часто зустрічають нерозуміння і затверджуються з великим опором, а то і ворожістю. Сама трудність збагнення істини часто посилюється соціальними і історичними обставинами. Проходження істини вимагає, крім іншого, ще і певної завзятості і твердості, чого у багатьох немає. На жаль, багато авторів статей і дисертацій погано розуміють те, що логіки умоглядних побудов (“голих ідей”) – абсолютно недостатньо для висновків та рекомендацій. У науках про суспільство (зокрема, в юриспруденції) доводиться вирішувати задачі, що не мають однозначного рішення, які вимагають перевіряти на адекватність нескінченно складні реальності, чого формально не можна зробити. Тому, потрібні неформальні кроки, потрібна оригінальність думки, новизна і глибока обґрунтованість висновків. А для цього вимагається не тільки щось припустити, але і конкретно та детально показати і проаналізувати припущення, а крім того – ще і доказово відкинути всі інші можливі пояснення, особливо найпростіші і звичні. Це загальна і первинна вимога науки, інакше можна придумати пояснень з “три короби”.
Якісь групи зацікавлені в знанні істини, а якісь – лише в деяких, в основному технічних її областях. Частина обвинувачує її в нових бідах людства.
Нерідко хтось бавиться, робить спроби самоствердження і просто годується, чекаючи від науки допомоги в адміністративно-меркантильному просуванні. При цьому, мінливо розуміючи суть наукових дискусій і суперечок, штовхає її вбік або назад в пізнанні – так “гризуть граніт науки”, що не жаліють ні граніту ні зубів.
Буває так, те що вважається або видається за знання, такими зовсім не є. І головна біда полягає у тому, що значна кількість публікацій не є науковими дослідженнями, призначення яких полягає в рішенні наукових задач, а не у компіляції відомостей і формулюванню умоглядних уявлень. Саме звідси виникає брак наукової новизни, теоретичної та практичної значущості, відсутність основних ознак, характерних для наукового кваліфікованого дослідження та розвитку науки.
Наука не може бути явищем масовим (що, на превеликий жаль, сьогодні спостерігається в Україні). Вона вінчає прагнення вельми небагатьох людей до духовного зростання (про церкву розмови немає), до самовдосконалення. Бажання більшості зводяться до повного задоволення природних інстинктів, і в науці як в такій вони не мають потреби. Ті, хто не робить науку своїм покликанням, а через честолюбні, меркантильні та ін. обставини дістають можливість одержати відповідну ступень, нічого окрім шкоди собі і оточуючим, не приносять. Найчастіше – оточуючим.
Кожен, хто щиро бажає шукати новизну, повинен сам дорости до науки. Всі спроби нав’язати або придбати чиїсь рішення, або намагатися одержати знання простим спогляданням – безперспективні і порочні, як в етичному, так й соціальному та економічному аспектах.
Етика, як відомо, – навчання про мораль, а також сукупність принципів поведінки, мораль якої-небудь групи професії і т.д. Помітимо, етичні принципи не є універсальним і загальнолюдськими. Те, що вважається неетичним в одній соціальній групі або серед представників однієї професії, буває цілком прийнятним і навіть обов’язковим в іншому середовищі.
Етика у науці має вельми важливе значення. У 2009 році у Національній академії наук України був розроблений та схвалений Етичний кодекс ученого України. І хоча відома мудрість стародавніх часів свідчить – проповідувати мораль легко, важко її дотримуватися, ми вважаємо важливим ще раз звернути увагу читачів журналу і авторів статей на положення Кодексу, який надано далі.
* * * * *
Етичний кодекс ученого України
СХВАЛЕНО
Постановою загальних зборів НАН України від 15.04.09 р. № 2
Передмова
Метою Етичного кодексу вченого України (надалі Кодекс) є формулювання загальних етичних принципів, яких кожен з науковців і викладачів має дотримуватися у своїй роботі.
Кодекс регулює відносини науковців між собою та із суспільством. Він установлює основні засади для оцінки вченими своєї власної роботи та діяльності колег під моральним кутом. Закріплені тут принципи мають слугувати основою для етичної підготовки молодих науковців. Основним завданням Кодексу є надання пріоритету моральним вимірам науки та соціальній відповідальності спільноти вчених і кожного вченого зокрема. Проблема особистої відповідальності вченого набула важливого значення тому, що суспільні інститути часом не встигають за стрімкими темпами розвитку науки і технологій.
В усьому світі етичні кодекси базуються на розумінні того, що належна практика у сфері науки сприяє довірі в середовищі наукового співтовариства та між ним і суспільством, що є необхідним для розвитку науки. Вчені повинні бути впевненими в надійності результатів роботи своїх колег. У свою чергу, суспільство має бути впевненим у чесності науковців та достовірності результатів їхніх досліджень. На жаль, останнім часом така довіра похитнулася у зв’язку з тим, що в багатьох країнах спостерігалися серйозні порушення етики, які підірвали авторитет науки та довіру суспільства до вчених. Щоб запобігти такому розвиткові подій в Україні, всі науковці мають усвідомлювати важливість високоетичної поведінки та свою відповідальність за формування громадської думки щодо науки.
1. Загальні принципи
1.1. Етика науки базується на основоположних цінностях, принципах та нормах і визначає моральну поведінку вченого, його відповідальність перед суспільством.
1.2. У своїй роботі вчений має керуватися визнаними стандартами практики, загальні положення яких сформульовано у цьому Кодексі.
1.3. Учений повинен усвідомлювати, що ефективність науки оцінює суспільство.
1.4. Учений несе моральну відповідальність за наслідки своєї діяльності, що можуть впливати на розвиток людства або природи. Вчений повинен протидіяти отриманню результатів, що суперечать принципам гуманізму, шляхом:
- відмови у співпраці;
- попередження суспільства про можливі негативні наслідки використання досягнень науки в антигуманному напрямку;
- інформування громадськості, зокрема наукового співтовариства, щодо можливих негативних наслідків застосування наукових досягнень і необхідності їх попередження.
1.5. Учений зобов’язаний протидіяти конформізму в науковому співтоваристві, брати активну участь у процесах атестації наукових кадрів, протидіяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповідають сучасним досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушень авторського права.
1.6. Учений має активно протидіяти псевдонауці, виступати проти розповсюдження в суспільстві її поглядів і рекомендацій.
1.7. Вчений має спрямовувати свої зусилля на подальше застосування отриманих знань задля блага людства, збереження навколишнього середовища та найекономічнішого використання природних ресурсів. Визнаючи суспільні потреби та обмеженість природних ресурсів, учений повинен активно протидіяти проведенню необґрунтованих досліджень.
1.8. Свобода в науці – це в першу чергу свобода вибору наукових напрямів дослідження, концепцій, гіпотез, парадигм, проблем і методів їхнього вирішення, й понад усе, свобода думки та слова. Свобода в науковій творчості в своїй основі повинна мати високий професіоналізм. Учений має захищати свободу наукової думки, засуджувати цензуру щодо наукової творчості та будь-які намагання монополізувати ті чи інші напрями науки.
1.9. Учений несе відповідальність за виникнення небезпеки для окремої людини, суспільства, економіки або шкоди для природи, які може заподіяти застосування неперевірених нових наукових знань.
1.10. Учений не чинить дій, які можуть завдати шкоду професійній репутації іншого вченого. Проте, за наявності неспростовних доказів неетичної поведінки чи непрофесійних дій ученого, наукове співтовариство має у відкритій неупередженій дискусії дати їм відповідну оцінку.
1.11. Учений має докладати зусиль до підготовки та розвитку наукової молоді - інтелігентів, чесних і самовідданих патріотів. Тому виховання наукової зміни не повинно обмежуватися тільки наданням технічних навичок, необхідних для проведення дослідження. Підготовка має включати основні етичні стандарти та норми науки. Наукові співробітники та викладачі мають слугувати взірцем моральності для молодих вчених щодо ставлення до науки та до авторських прав.
2. Наукові дослідження
2.1. Учений має дотримуватися найвищих професійних стандартів планування та проведення наукових досліджень на основі глибоких знань про доробок світової науки у певній галузі.
2.2. Учений зобов’язаний вишукувати найприйнятніші з огляду на адекватність та економічну виправданість шляхи вирішення досліджуваної проблеми. Висновки завершеного дослідження вчений зобов’язаний викладати об’єктивно, незважаючи на очікування замовника.
2.3. Учений має забезпечувати бездоганну чесність і прозорість на всіх стадіях наукового дослідження та вважати неприпустимим прояви шахрайства, зокрема фабрикування та фальшування даних, піратства і плагіату. Неприпустимим є намагання керівних осіб упереджено впливати на характер отримуваних в дослідженні даних і висновків. Учений служить лише об’єктивній істині.
2.4. Учений має пам’ятати, що наукове дослідження – це процес отримання нового знання. Він має прагнути до належної ерудиції і компетентності, за яких можливий критичний аналіз найсучасніших наукових знань.
2.5. Учений має забезпечувати необхідний захист інтелектуальної власності.
2.6. Вчений має сприяти якнайповнішому використанню результатів своєї праці в інтересах суспільства та з метою охорони довкілля.
2.7. Наукові дослідження жодним чином не повинні ображати гідність або йти всупереч правам людини. У медико-біологічних дослідженнях слід керуватися принципами біоетики.
2.8. Наукове дослідження має проводитися таким чином, щоб не спричиняти шкоди навколишньому середовищу. Якщо такого пошкодження неможливо уникнути, вплив людини повинен бути зведений до мінімуму, а середовище після завершення дослідження відновлене до його первинного стану.
3. Учений як автор
3.1. Основною мотивацією діяльності вченого має бути прагнення до пізнання та бажання збагатити науку новими знаннями. При цьому найвищою нагородою вченого є досягнення істини та визнання наукового співтовариства. Вчений має право та обов’язок захищати свій науковий пріоритет. Разом з тим, публікація неточних і непереконливих наукових результатів, а також публікація в ненаукових виданнях з метою досягнення пріоритету, неприпустимі.
3.2. Учений визнає міжнародні та національні правові норми щодо авторських прав. Він може використовувати інформацію з будь-яких публікацій за умови, що вказує джерело та проводить чітку межу між власними даними та здобутками інших. Запозичення для власних публікацій будь-яких фотографій, рисунків, таблиць, схем тощо потребує, згідно з видавничими правилами, дозволу автора або видавництва.
3.3. При публікації результатів дослідження, що проводилося групою вчених, всі, хто брав творчу участь у роботі, мають бути зазначеними як автори; у разі необхідності може бути зазначено їхній особистий внесок.
Тільки реальний творчий внесок у наукову роботу може слугувати критерієм авторства.
Поступатися авторством на наукову роботу іншій особі, приймати авторство або співавторство та, особливо, вимагати його є неприпустимим.
3.4. Учений не повинен повторювати свої наукові публікації з метою підвищення їх кількості. Якщо для пропаганди наукових досягнень доцільна публікація однієї і тієї ж роботи в різних журналах, редактори останніх повинні бути поінформовані про факт публікації в інших виданнях.
3.5. Учений повинен бути об’єктивним в оцінці власних досягнень. Преса, радіо та телебачення можуть бути використані для пропаганди наукових досягнень, але не власної особи. При публікації роботи вчений підпорядковується вимогам видавця, але бажано, щоб наукові ступені та звання автора не були вказані. Така інформація може бути подана у примітці.
4. Учений як керівник
4.1. Для наукової праці вчений оточує себе співробітниками тільки на основі неупередженої оцінки їхніх інтелектуальних, етичних і персональних рис. Учений повинен протидіяти всім проявам протекціонізму, корупції і дискримінації.
4.2. Учений будує взаємини зі співробітниками на принципах справедливості, виявляє доброзичливість і підтримку своїм учням та оцінює кожного з них об’єктивно. Як керівник він має сприяти службовому зростанню підпорядкованих йому співробітників відповідно до їхньої кваліфікації і ставлення до праці.
4.3. Учений не перекладає на своїх співробітників виконання завдань, які він повинен виконувати сам.
4.4. Учений-керівник зобов’язаний обґрунтовувати, але не нав’язувати членам свого колективу своє наукове бачення проблеми.
4.5. Учений повинен докладати всіх зусиль для створення належної творчої атмосфери в колективі.
5. Учений як викладач
5.1. Учений має з повагою ставитися до своїх учнів і до їхнього вільного й критичного мислення.
5.2. Учений у своїй викладацькій роботі повинен не лише доносити до аудиторії достовірну наукову інформацію, але й сприяти становленню громадянської позиції молодого покоління.
5.3. Учений не повинен перешкоджати спілкуванню своїх учнів з іншими вченими та науковими інституціями. Він поважає їх право на вільне об’єднання, самоврядування та членство в колегіальних академічних організаціях, прислухається до думки студентського співтовариства щодо форми та методів навчання.
5.4. Учений повинен проводити заняття в цікавій формі, прийнятній для широкого кола учнів. Він має переконатися в належному забезпеченні лабораторій та бібліотек, заняття проводити суворо відповідно до розкладу. Зміст лекцій повинен відображати сучасні досягнення світової науки і не супроводжуватися тиском упередженої думки.
5.5. Учений має об’єктивно ставитися до учнів, утримуючись від неетичних форм оцінок.
5.6. Учений має усвідомлювати, що він повинен бути взірцем найвищої інтелігентності, в якій відображаються традиції визнаних українських і світових наукових шкіл.
5.7. Учений приділяє особливу увагу обдарованим студентам і залучає їх до наукової праці. Він має виховувати у своїх учнів почуття відповідальності за наукову діяльність.
5.8. Учений не розголошує інформацію особистого характеру щодо своїх учнів.
5.9. Учений не приймає жодної оплати чи іншого доходу від своїх студентів. Не дозволяється проведення індивідуальних чи групових занять або консультацій, безпосередньо оплачуваних студентами.
6. Учений як консультант чи експерт
6.1. Учений має виступати експертом тільки у сфері своєї компетенції відповідно до своїх знань і досвіду.
6.2. Учений має дотримуватися принципу рівності при проведенні експертного розгляду. Будь-яка дискримінація на підставі статі, раси, політичних поглядів чи культурної та соціальної приналежності є несумісною з цим принципом.
6.3. Учений висловлює свою думку про роботу та наукові досягнення колег чесно, чітко та неупереджено. Як вишукано ввічливі та прихильні, так і упереджено негативні висловлювання не припустимі. Підготовка об’єктивного критичного висновку повинна розглядатися як обов’язок, від виконання якого вчений не має права ухилятися.
6.4. Учений несе персональну відповідальність за чесну й об’єктивну оцінку кандидатських і докторських дисертацій. Виступаючи в ролі опонента при захисті дисертаційних робіт, учений має бути неупередженим.
6.5. Під час обговорення, полеміки та висловлювання критичних зауважень учений повинен дотримуватися принципів рівноправності, фактичної обґрунтованості та достовірності. Принцип рівноправності гарантує рівні права всім учасникам дискусії або полеміки незалежно від наукових ступенів і звань. Принцип фактичної обґрунтованості виключає необ’єктивну критику. Принцип достовірності забороняє будь-які перекручування з метою приниження або дискредитації.
6.6. При проведенні експертного розгляду вчений має дотримуватися принципу конфіденційності.
6.7. У ході експертного розгляду вчений має зберігати незалежність і не піддаватися тиску при підготовці та виголошенні висновків.
6.8. Обираючи кандидатів для проведення дослідження або на інші наукові посади, вчений як експерт має об’єктивно оцінювати претендентів. Він не повинен надавати перевагу своїм учням, представникам своєї наукової школи тощо. При конфлікті інтересів учений повинен ставити загальні інтереси вище, ніж інтереси замовників дослідження.
7. Учений як громадянин
7.1. Учений має присвятити себе пошукові нових знань та їх застосуванню на благо суспільству та для збереження природи. Інформація, яка надається суспільству, має бути достовірною. Вчений протидіє поширенню неперевірених даних і необґрунтованих рекомендацій.
7.2. Учений сприяє розповсюдженню наукових знань і протидіє поширенню псевдонаукових теорій, хибних концепцій та уявлень.
7.3. Учений повинен оприлюднювати результати своїх досліджень не лише у спеціальних наукових виданнях, але й у науково-популярній формі, щоб зробити їх максимально доступними для широких верств суспільства.
7.4. Учений повинен брати активну участь у житті наукового співтовариства та у роботі колегіальних органів. При цьому він має діяти, насамперед, виходячи із загальних інтересів науки й тільки потім з інтересів особистих та своєї установи.
7.5. Учений не дозволяє використовувати авторитет науки чи свій власний авторитет у рекламних або пропагандистських цілях з корисливою метою.
7.6. Учений, що займає урядову чи адміністративну посаду, повинен дотримуватися етичних норм, прийнятих у науковому співтоваристві.
~~~~~~~~~~~~ * * * ~~~~~~~~~~~~~
