https://doi.org/10.37750/2616-6798.2017.4(23).273132
УДК 347.132
|
ЄВТУШЕНКО Є.В.,
Леонов Б.Д.,
|
провідний науковий співробітник Центру судових і спеціальних
експертиз Українського науково-дослідного інституту
спеціальної техніки та судових експертиз СБ України
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, провідний
науковий співробітник Українського науково-дослідного інституту
спеціальної техніки та судових експертиз СБ України.
|
||
|
|||
|
Постановка проблеми. Згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України 2004 р. (далі – ЦПК України) одним із основних завдань цивільного судочинства є охорона порушених, невизнаних або оспорюваних прав фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ. Відповідно, важливого значення набуває правильне тлумачення судом деяких елементів предмета спору, від чого, зрозуміло, залежить кінцевий результат – рішення по справі.
Інститут правочину (правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків) став новелою для Цивільного кодексу України 2003 р. (далі – ЦК України), зайнявши центральне місце в системі цивільного права, у зв’язку з чим значної актуальності сьогодні набуває поняття “недійсності” правочину, про що свідчать статистичні дані, наведені в узагальненій судовій практиці Верховного Суду України “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 24 листопада 2008 року, де вказується, що в 2007 р. у провадженні судів перебувало 19,7 тис. справ цієї категорії, або 1,5 % – від загальної кількості цивільних справ позовного провадження. Надходження до судових інстанцій позовів такого характеру невпинно зростає, оскільки за даними Єдиного державного реєстру судових рішень за 2010 – 2016 рр. було ухвалено 25,18 тис. рішень щодо справ про визнання правочинів (в т. ч. договорів) недійсними...
|
|||
