БРИЖКО В.М., Захист персональних даних: реалії та практика сучасності

DOI: 

https://doi.org/10.37750/2616-6798.2013.3(9).272359

УДК 339.1:342.721:681.302

Брижко В.М.,
кандидат юридичних наук (Doctor of Philosophy), с.н.с.,
Заслужений винахідник республіки,
співавтор Законів України “Про захист персональних даних”  
від 13 травня 2006 р. № 2618  та  від 1 червня 2010 р. № 2297-VI.
 
Анотація. Про історію, хронологію розробки та узгодження, а також про застосування Закону України “Про захист персональних даних”. Пропозиції щодо створення національної цілісної системи захисту персональних даних.
Ключові слова: інформаційне право, персональні дані, захист персональних даних.
Аннотация. О истории, хронологии разработки и согласования, а также о применении Закона Украины “О защите персональных данных”. Предложения по созданию национальной целостной системы защиты персональных данных.
Ключевые слова: информационное право, персональные данные, защита персональных данных.
Summary. About history and chronology of development and mutual approval, as well as about the questions of application of Law of Ukraine “About the personal data protection”. Suggestions on creation of the national integral system of personal data protection.
Keywords: information law, personal data, personal data protection.
 
       Вступ. Нормативне вирішення проблеми захисту прав людини починає свою історію у 1215 році, коли англійський король Іоанн Безземельний під тиском баронів підписав Велику хартію вільностей (“Magna Carta”) [1, с. 13-19]. Значення Хартії полягає у тому, що вона була першим прецедентом обмеження деспотичної влади монарха, щоправда лише відносно феодалів і рицарства; про права простих людей мови не було.
      Через 50 років Генріх III, після чергової доповіді міністрів про безлади на вулицях Лондона, промовив: Ну-ка, давайте сюда главных крикунов. Пусть дерутся они сами, у меня на глазах, а не стравливают толпы”. У результаті монарх був вимушений присягнути першому парламенту (від фр. – “базікати”, “говорити”), хоча діяльність останнього довгий час мало сприяла забезпеченню прав людини. Про продуктивність та робочу атмосферу англійського парламенту тих часів красномовно свідчить виказана депутатом Ісаком Ньютоном лише єдина за п’ять років фраза: “Закройте окно, дует”. Потрібно було ще декілька століть, щоб від декларативних тверджень перейти до конкретних нормативних актів, що регламентують недоторканність особи.
        В цьому аспекті історія XX сторіччя характерна активнішим просуванням по шляху досягнення індивідуальних свобод. Зараз немає такої демократичної конституції в світі, яка б не мала в своєму законодавстві природних, невід’ємних прав на особисту свободу людини.
        Важливим при цьому є те, що особиста свобода невід’ємна від небезпеки. І справа по обмеженню свободи є справою зміцнення безпеки людини, суспільства та держави. Захист, хочемо ми цього чи ні, це обмеження, встановлені законом. Обмеження з боку правової держави мають сенс лише тоді, коли цими обмеженнями переслідується мета поставити перешкоди на шляху довільного поводження з правами людини…
 
 

 

Видання НДІІП