М.С. ПАСТЕРНАК. Правова регламентація змісту інформації, яка становить державну таємницю, в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку

Суспільство для захисту своїх прав та інтересів, а також окремої особи встановлює через функціонування державного механізму певні обмеження на поширення інформації, вільне розповсюдження якої може завдати шкоди цим правам та інтересам. Державна таємниця в цьому контексті займає найвищий щабель в ієрархії інформації з обмеженим доступом, оскільки в ній містяться дані, що стосуються найважливіших сфер життєдіяльності суспільства і держави: оборони, національної безпеки, управління тощо. Її головною ознакою є можливість внаслідок розголошення завдати шкоди саме національній безпеці. Державна таємниця подальшу реалізацію дістає через функціонування зводу відомостей, що становлять державну таємницю (далі - ЗВДТ) [1].

Проте існує проблема - ЗВДТ піддається критиці громадськості. Варто припустити, що підстави для неї містяться в самих формулюваннях окремих пунктів. Проілюструвати це можна за допомогою статті відомих правозахисників Є. Захарова та І. Рапп, в якій автори ставлять під сумнів законність віднесення до державної таємниці цілого ряду інформації [2]. Інформаційні правовідносини в сучасному постіндустріальному суспільстві відіграють ключову роль, і саме якість інформаційного продукту великою мірою впливає на рівень його розвитку і місце держави у світі, представником якого вона і є. Для сталого поступу потрібне постійне оновлення інформаційних ресурсів, тісний зв'язок між продукуванням інформації та її втіленням в конкретні виробничі проекти тощо. Аби цього досягти, важливим є вільний обіг інформаційних ресурсів, доступ до них найширшого кола споживачів. Проте існує поряд із державною таємницею інформація, вільне поширення якої також може негативно вплинути на стан забезпечення прав особи, громадянина, суспільства та держави. Тому держава через діяльність відповідних державних органів допускає обмеження доступу до такого виду інформації. Таке обмеження здійснюється як шляхом гарантування права суб'єктів інформаційних правовідносин на свій розсуд обмежувати доступ до певної інформації, вільне поширення якої може завдати негативних наслідків саме цим суб'єктам (диспозитивний принцип), так і встановленням обов'язку стосовно обмеження поширення інформації, вільне розповсюдження якої може завдати шкоди широкому колу осіб, усьому суспільству чи державі (принцип імперативності)…