ЗОЛОТАР О.О., Свобода інформації в контексті концепції природного права

УДК 342.9:340.122

ЗОЛОТАР О.О.,
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник
Науково-дослідного центру правової інформатики Національної академії правових наук України
 
 
Анотація. Щодо свободи інформації в контексті концепції природного права
Аннотация. Относительно свободы информации в контексте концепции естественного права.
Summаry. As to information freedom in the context of natural justice concept.
Ключові слова: свобода інформації, природне право.
 
        Сучасна правова наука переживає складний етап інтеграції концепцій позитивного і природного права. Роки панування позитивно правового “законництва” в Радянському Союзі позначились на розумінні змісту і функцій права в суспільстві. На рівні побутового праворозуміння це призвело до ототожнення понять “право” і “закон”.
        Водночас, процеси глобалізації і становлення інформаційного суспільства об’єктивно вимагають від кожної держави формування нового рівня правової культури, переосмислення змісту прав і свобод людини і громадянина. Це і обумовило актуальність теми.
        Багато сучасних фахівців з права, політології, соціології і філософії (наприклад:     В. Андрущенко, О. Зайчук, О. Костенко, М. Михальченко [1 – 3]) обґрунтовують необхід­ність відродження в українському правознавстві концепції природного права, яка розглядається як один з інструментів побудови правової держави. Більшість із них схиляються до думки щодо пріоритетності природного права над правом волевстановленним (“позитивним”) [4].
          Водночас, більшість підручників і посібників з теорії права все ще визначають право як систему норм встановлених чи санкціонованих державою. Юридична енциклопедія (за ред. Шемшученка Ю.С.) визначає “право – система соціальних загальнообов’язкових норм, дотримання і виконання яких забезпечується державою” [5].
         Різні підходи до розуміння взаємодії природного і позитивного права не закінчується на наукових дискусіях, а знаходять своє відображення в нормотворчій діяльності. Наприклад, стаття 8 Конституції встановлює принцип верховенства права. Однак, далі законодавець розкриває фактично принцип верховенства закону: “Конституція України має найвищу юридичну силу…” [6].
          Брижко В.М. зазначає, що формулювання сутності категорії “право” належним чином не осмислене як теорією, так і юридичною практикою, що породжує різні суб’єктивні інтерпретації у тлумаченні” [7, с. 123]. Далі робить висновок, що “джерелом норм Конституції повинно бути право, що базується на природі самої людини, на розумі індивіда, на історичних цінностях, які визначені у світових стандартах” [7, с. 127]…
 
 

 

Видання НДІІП

Вибрані видання